Як гарно сьогодні почався день! Проснулися з синочком, а він каже ні з того ні з сього: “Ти найкасьця мама” (Ти найкраща мама)! Оце щастя таке почути! Він, звичайно, часто мені каже: “Я тебе любу ільно-ільно” (Я тебе люблю сильно-сильно), “Ти гайна” (Ти гарна) і т.д., але щоб НАЙКРАЩА! 
Гарного усім дня!
Вчора були проблемки з інтернетом, тому викладаю пост аж сьогодні.
Вчора (в п’ятницю) о 6.00 ранку ми вирушили до Гданська. Кілометрів 100 з усього шляху їхали по автобану. В’їзд на автобан платний, але воно того варте 
Ті 100 км пролетіли швидко і непомітно, а відчуття – ніби сидиш вдома на дивані, а не в автобусі. За європейськими стандартами, кут повороту на атобані не повинен перевищувати 15 градусів, а кут підйому – 7 градусів. Ідеальна дорога, тільки, думаю, дуже занудна для водіїв – заснути можна
Далі…
Привіт з Польщі! А саме з міста Бродніца в Куявсько-Поморському воєводстві Ми прибули сюди вчора ввечері. Цілу ніч нас тримали на кордоні, ми довго-довго їхали, але все-таки втомлені і голодні ми добралися до місця призначення. Тут є вай-фай, а у нас є нетбук, тому будемо на зв’язку 
Бродніца – маленьке (населення 27 тис.), спокійне і затишне містечко. Спокійне – в дуже прямому значенні слова. Далі…
Я розумію, що загалом є щасливою людиною. Хоча останнім часом мене все частіше дратують якісь абсолютно примітивні побутові проблемки і нападають години безпричинного суму і хандри. Розумію, що не маю життєвих причин на злість і невдоволення, але… Саме розуміння не лікує. Сьогодні мене вразило три ситуації. Як не банально, але порівняно з чужими проблемами мої проблеми такі непристойно мізерні і не варті уваги, що хочеться заритися головою в пісок від сорому.
Номер один. Зранку по дорозі до метро я йшла поряд з жінкою. Маленькою тендітною жінкою, яка несла на руках дуже хворого хлопчика, а поряд з нею йшов її другий синок. Обоє хлопчиків десь 5-6 річного віку. За мить я ніби проснулася. Яка сильна, мужня і любляча мама! Далі…
Гарна притча про батька, сина і їхнього осла
Якось батько зі своїм сином і осликом у полудневу спеку подорожували по запилених вулицях міста. Батько сидів верхи на ослі, а син вів осла за вуздечку. “Бідний хлопчик”, — сказав перехожий, — “його маленькі ніжки ледь поспівають за ослом. Як ти можеш ліниво сидіти , коли бачиш, що хлопченя зовсім вибилось із сил?”. Батько взяв його слова близько до серця. Коли вони повернули за ріг будинку, він зліз з осла і велів сину сісти на нього.
Незабаром зустрівся їм інший чоловік. Голосно він сказав: “Як не соромно! Малий сидить верхи на ослику, як султан, а його бідний старий батько біжить слідом”. Хлопчик дуже засмутився від цих слів і попросив батька сісти на ослика за ним. “Люди добрі, бачили ви десь подібне?” — заголосила жінка під чадрою. — “Так мучити тварину! У бідного ослика вже провис хребет, а старий і молодий ледарі сидять на ньому, начебто він диван, от нещасна істота!”. Далі…
Вчора в машині слухала Металіку. Зазвичай Металіка у мене не викликає ніяких особливих емоцій. За винятком “Unforgiven”.
“Unforgiven” у мене асоціюється з фільмом “Гладіатор” і хлопцем Мар”яном. Мар”ян зробив кліп з “Гладіатора” на цю пісню Металіки. Якось дуже ідеально зійшлися “Гладіатор” і “Unforgiven”. Коли починає грати ця пісня, одразу перед очима картинки з фільму. Ми з подругами дуже любили передивлятися цей кліп, тому “Гладіатор”, “Unforgiven” і Мар”ян змішалися разом і просто в”їлися в мозок Я люблю це слухати.
Позавчора під час обіду в кафе звучала музика з фільму “Амелі”. “Вальс Амелі” викликає у мені якусь ностальгію, пробуджує відчуття закоханості, мрійливості і трохи смутку. Далі…
У нас нова сімейна розвага – вечірня пробіжка з Марковим “позашляховиком”
Позашляховик – це отака електромашинка:
Я люблю читати в метро. Зрештою, так виходить, що тільки в метро і читаю. Півгодини зранку, півгодини ввечері. Читати в метро – ніби дивитися серіал. Я чекаю кожної наступної «серії», тобто поїздки в метро, з шаленим нетерпінням. Єдине – боюся проїхати свою станцію. Буває, читаючи, сміюся, буває червонію, коли хтось збоку заглядає у книжку якраз тоді, коли там описується на 2 сторінках акт неземного кохання , сьогодні навіть ледь не заплакала… Читання в метро робить буденні поїздки громадським транспортом захопливими та інтригуючими.
Сьогодні ввечері, повертаючись з роботи, в поїзді на станції метро Позняки дочитала «Самотність у мережі» Януша Вишневського. Роман про інтернет-кохання самотнього генетика і одруженої жінки. Загалом, сучасні «Ромео і Джульєтта» і сучасне кохання: через аську, е-мейл… Вічне запитання «Чи кохання вічне?», шалені почуття, трохи генетики, зради і жіночої психології. Така вона самотність. Сучасна самотність.
Далі…
Я люблю ромашки.
Ще я люблю хризантеми і орхідеї, але до ромашок у мене особлива любов. Якщо хризантеми і орхідеї я люблю, то в ромашки закохана .
Якийсь по-особливому щасливий час, коли на вулицях продають ромашки. Це якось неймовірно, радісно і закохано. Коли ніхто не дарував мені ромашок, я купляла собі сама. Купляла букетик і ходила з ними щаслива-щаслива. І хай увесь світ зачекає
Бувало, ромашки мені дарували. Це просто надзвичайні відчуття, коли дарують ромашки. Чоловікові, який дарує ромашки, здається, неможливо відмовити. Закохують і ромашки, і чоловік. Ромашки – найідеальніша квітка кохання. Я пам”ятаю всі дні, коли чоловік дарував мені ромашки. Я пам”ятаю всі дні, коли ромашки мені НЕ дарували. Всі ці дні по-своєму романтичні
Сьогодні я сама купила собі ромашки. І нехай увесь світ зачекає
Уже три тижні минуло, як я офіційно вийшла з декрету. Три тижні я працюю на новій роботі. І знаєте, дуже щаслива!
Перед виходом на роботу у мене було багато вагань. Я просто просила Бога, щоб в моєму житті все вирішилося так, як буде найкраще для мене і моєї сім”ї. Думаю, так воно і сталося.
Роботу я шукала кілька місяців. Шукала сама, переважно на сайтах працевлаштування. Ходила на співбесіди, виконувала різні завдання і т.п.
Я хотіла знайти роботу, яка була б мені цікавою, з комфортними умовами роботи і нормальною зарплатою.
і УРА!! Я її знайшла.
Ще під час декрету у мене було таке собі маленьке захоплення: я створила кілька своїх сайтів, наповнювала їх, адмініструвала, просувала. Мені просто це подобалося, я займалася своїми сайтами не для прибутку чи якоїсь вигоди, а просто в своє задоволення. Один зі своїх сайтиків про кімнатні рослини в результаті вийшов на першу позицію в Гуглі за запитом “кімнатні рослини”, з чого я неймовірно тішилася, хоча створювала сайт з метою “повчитися на ньому”, тому не сильно переймалася дизайном і т.п.
Далі…
